nik_adams: (Default)
Якщо, доки ви курили на балконі, ваша дитина встигла напхати собі повен ніс туалетного паперу і вже запхнула його ватними паличками так далеко, що жодним пінцетом не дістанеш, першим що спадає на думку зробити, це підняти до гори руки, потім опустити їх до рівня грудей, сплеснути ними і скрикнути: "А пробочки!" Але не піддавайтеся миттєвим поривам! Зірвіть на підвіконні листок столітника, вичавіть з нього з пів чайної ложки соку і закапайте його піпеткою в потрібну ніздрю. Вже за хвилину він все зайве вичхає. І дружині про це краще не говорити. Навряд чи вона оцінить те, який ви гарний батько і вашу винахідливість.


Запись сделана с помощью m.livejournal.com.

nik_adams: (Default)
Але зараз не про це. Давайте спробуємо побути оригінальними, на хвилину забути про всі надумані і нічим не підтверджені конспірологічні версії і уявімо, що офіційна версія- правдива. Одного разу звичайний український хлопчина пішов у магазин купити хліба. Для форсу взяв з собою пістолет. Звісно, вам це може видатися дивним і не логічним, просто у вас немає вдома пістолета. Але в супермаркеті трапився форс- мажор, молодий чоловік потрапив в поле зору охорони, яка також не страждаючи професіоналізмом, почала проводити огляд особистих речей навіть не подумавши повідомити про це до міліції. Далі все цілком передбачувано. У хлопця на кишені "ствол", а це гарантована стаття. Стаття не тяжка, фактично дитяча. Зазвичай люди відбуваються штрафом або умовним терміном, але чи багато людей про це знають? Молодий чоловік запанікував і замість того, щоб зробити дурнуватий вираз обличчя і повідомити, що він щойно знайшов пістолет на вулиці і саме йшов здавати його до найближчого райвідділу, почав стріляти. А зі зброєю Ярослав умів поводитися справді професійно, кілька років тому навіть запатентував розроблену разом з батьком автоматичну гвинтівку. У підсумку- три трупи і гарантоване пожиттєве. А він, нагадаю, звичайний український хлопець, сподіватися, що хтось зробить йому залізо- бетонні документи, пластичну операцію та вивезе перевіреними шляхами за кордон не варто. Тому куля у скроню не здається мені таким вже нелогічним кроком.
nik_adams: (Default)

Та, здавалося б, нереальна історія трапилася в цілком звичайну ніч з 2 на 3 липня 2012 року. Ніч була погожа та лагідна і не передвіщала жодних катаклізмів. Близько другої години до кінотеатру під'їхав так само звичайний "Ікарус" і до нього почали стягуватися люди. Люди їхали боротися за мову )

nik_adams: (Default)
Особисто я вважаю Віктора Януковича одним з найчесніших політиків України. Ні, справді, я не іронізую. Справа в тому, що за весь час Віктор Федорович жодного разу навіть не намагався мене обманути, втім, як будь-кого іншого. Так, він постійно говорить, що йому не байдужа доля своєї країни і її народу, що він і його команда ночами не сплять, а думають, як би ще покращити життя громадянам України. Так, він бреше, але ж він бреше чесно, не для того, щоб когось ввести в оману. Йому самому смішно від своїх слів і він навіть не намагається приховати іронічну посмішку. "Любі співгромадяни,- ніби промовляє цей кривий оскал. Ви чудово розумієте, що мені начхати на вас і на вашу державу, а верзу нісенітниці я тому, що так принято. Та й куди мені когось обманювати- всі все про мене чудово знають. Якщо ви цього не розумієте, якщо ви не читаєте по губах- то ваші проблеми, я не винен." І я з ним цілком згоден- якщо людина недоумок, то ніякий політик їй нічим не допоможе. Мені ні в чому дорікнути Януковичу- всі чудово знали і розуміли за чим він йде до влади, він цього аж ніяк не приховував, однак український народ обрав Президентом саме його. То які можуть бути до нього претензії? <Інша справа опозиція. Вони промовляють до мене з ясними очима, чесними обличчями, палкими і правильними речами. Вони лізуть зі своїми брудними ногами до мене в душу, грають на моїх почуттях, маніпулюють моєю свідомістю, беруть "на слабо" і дорікають в інертності, викликаючи у мене почуття провини. Однак мета у них та ж сама, що і в Януковича і їм так само начхати на будь- чиє майбутнє, крім свого. Вони чинять найстрашніший злочин- гвалтують мою довіру і, що ще гірше, довіру не лише до них, а і до влади, і до опозиції, і до держави взагалі. Те, що біля Українського дому зараз не багатотисячний натовп, а десяток доведених до відчаю людей, вина не Януковича і не міліції, яка ніби-то намагалася когось там розігнати, а тих, хто позиціонує себе опозиційними силами. Не можна вбивати довіру.
nik_adams: (Default)
Розповідав один мій знайомий, якому розповів його дядько, який живе в Росії. Мій знайомий, звичайно, балабол, але його дядько, судячи зі слів знайомого, поважна людина, тож дядькові я схильний вірити. А дядьку, в свою чергу, розповідав його товариш Іван, теж особа, якій можна довіряти, бо він знав самого Путіна. Так от, в молодості Іван був в доволі близьких стосунках з Володимиром Володимировичем, корєшували даже, можна так сказать. Плавали десь на пару через якусь річку в Німеччину, ховаючись від прикордонників, а звідти переганяли на наш бік машини. Але йшов час і доля розвела двох наших приятелів. Іван, як я вже говорив, став поважною людиною, подався в православну віру, відпустив шикарну бороду. Путін теж від нього не відстав, став Президентом. Одного разу Іван поїхав до Москви і вирішив зайти відвідати свого давнішнього товариша. Перша лінія охорони його навіть пропустила, хоч і подивлялися скоса на його пацавату бороду, а от ті двоє головорізів, що стояли біля самих дверей, рішуче його зупинили і далі не пустили, не дивлячись навіть на слізні завіряння, що Володька їх озолотить від радості, коли дізнається, хто до нього прийшов. Або, як мінімум, зробить генералами. Івану сказали, що про нього доложать і суворо наказали чекати біля вікна. І став Іван чекати, коли до нього вибіжить щасливий Володька і прийме його в свої міцні обійми. Годину чекав, другу, третю... Вирішив нарешті підійти до охоронців і уточнити, чи правильно вони доповіли шефу, що за людина до нього завітала. Охоронець мовчи розвернув Івана на 180 градусів, трішки нахилив і зненацька надав йому шаленого прискорення, шляхом копняка під зад. Потім, правда, Іванові ввічливо пояснили, що до Володимира Володимировича краще звертатися з письмовими зверненнями і Іван таки написав, про те, як вони плавали через річку, і йому навіть прийшла відповідь з отакенним орлом і підписом (можливо навіть самого Путіна). Дядько мого знайомого бачив їх на власні очі, і орла і підпис, а йому вірити можна. На відміну від мого знайомого, який трандичиха з трандичихи.
nik_adams: (Default)
Українською мовою шансон- блатняк не співають. Не дивно, що деякі наші державні діячі почуваються дискримінованими.
nik_adams: (Default)
З 8 червня по 1 липня 2012 Україна та Польща приймала чемпіонат Європи з футболу. Непересічна подія для нас, бо футбол це не просто гра, навіть не просто вид спорту. Це стиль життя і пристрасть для більшості європейців і не тільки для них. В дебеті України- зламані стереотипи для світу і для себе про Україну. Ми достойно прийняли цей чемпіонат, про нас дізнались, переконалися, що переважна більшість українців- нормальні європейські люди і до нас можна їхати не боячись, що туземці їх зварять в казані і з'їдять. Головне, що ми самі для себе в цьому переконались. Сьогодні це свято закінчується. А я не поехал (с). Натомість, я купив квиток до рідного Красного і поїхав гребти сіно. Після 9 годин на безжальному сонці і трьох годин на одному причепі з сусідом Толіком, який підкреслено ввічливо і доброзичливо відверто зневажав мене, як скиртоправа, чим доводив мене до тихого сказу і божевілля, я щиро натхнувся лише фразою: "Єбіться ви самі зі своєю ідилією.". Зате був винагороджений, коли повернувся до міста. У дворі нашого будинку, по периметру пісочниці, сиділа зграйка підлітків, які наспівували, розділившись на голоси щось бойз-бендівське англійською, перебуваючи в абсолютно тверезому стані. Може до "Україна має таланти" готувалися, чи до "Х- фактору". Рідкісне, навіть шокуюче, явище для нашого подвір'я. Мимо проходив мужчинка, якому сьогодні пити вже було досить і, побачивши хлопців, підняв вгору руку у вітальному жесті і крикнув хлопцям, що Італія- чемпіон. Його дружина, озираючись навкруги, потягнула чоловіка судячи з обраного напрямку від гріха подалі, заспокоюючи: "Чого ти до людей чіпляєшся?". Натхненний, я придбав правильного пива (коли таке п'єш, наші не програють) і пішов дивитися фінал.
nik_adams: (Default)
Да, мы все- русские. Беларусы, украинцы, московиты. Мы вышли из одной, когда-то великой, колыбели. Не понятно только, с каких делов московиты решили, что они единственно правильные русские, а остальные русские должны разговаривать на их московском наречии и быть такими же, как они? Почему малолетка Москва, это наглядное пособие по изучению норманской теории, узурпировавшее понятие "Русь", рассказывает матери городов русских, каким русский человек должен быть?
nik_adams: (Default)
Збірна України порадувала. Я навіть не злий на того припареного арбітра (хай йому до кінця життя ікається). Ми гідно прийняли Євро, ми гідно його відіграли. Головне не втратити гідність, а рахунок- то для статистики, яка нікому не цікава. Молодці хлопці, не розчарували.
nik_adams: (Default)
Доки українська націонал- патріотична спільнота святкує кінець світу, проклинає регіоналів і рве на собі коси, я з полегшенням зітхнув і радію. Нам не потрібна фора. Прийнявши фору ми визнаєм свою меншовартість і слабкість. Фора принижує, а почуття приниження у нас і так предостатньо, фактично- це наше неофіційне національне знамено. Єдине, що може врятувати українську мову- вільна конкуренція, а не протекція держави чи дотримання мовного режиму в закладах обслуговування. Будьте конкурентноспроможними. Зніміть з себе маску жертви, зтеріть зі своїх пістних фізіономій вираз елітарності і зневаги до неукраїномовного "бидла", яке вас оточує і люди до вас потягнуться. Записами в книгу скарг і штрафами, звісно, можна примусити офіціантку говорити вам "Прошу!" замість "Пожалуйста!", але при цьому вона завжди триматиме для вас дулю, якщо не в кишені, то за душею і дітям своїм заборонить розмовляти українською, бо вона її зненавидить. Будьте доброзичливими, дотепними, цікавими і люди самі захочуть бути схожими на вас. Станьте ідолами, а не зверхнім мурлом. Не примушуйте, а будьте такими, щоб люди наслідували вас і вашу мову, точніше, згадували свою. Щоб там не говорили, але російська мова витіснила українську не тому, що нашим дідусям та бабусям приставляли до скроні пістолет і примушували "штокать". Було й таке, звісно. Засновника української отоларингології, творця першого українськомовного підручника, викладача і, за сумісництвом, мого земляка Олександра Пучківського розстріляли в 37-му фактично лише за те, що він створював конкурентноздатний український продукт. Але не це було вирішальним. Більш освітчене, яскраве, цікаве російськомовне місто перемогло відстале, забите україномовне село. Селяни, щойно переселившись до міста, не з примусу, а добровільно і з задоволенням переходили на російську, щоб виглядати такими з освітченими, яскравими і цікавими, як мешканці міст. Вільна конкуренція, без фор і поблажок- єдине, що зробить прекрасну, милозвучну, співучу українську мову ще й живою та загальновживаною.
nik_adams: (Default)
В честь дня народження сьогодні поспав довше. Прокинувся, дивлюсь- поздоровляють не туди. Немов наречена в першу шлюбну ніч шепчу в паніці: "Ні, ні, не туди..." і похапцем набираю те місце, куди власне треба:) Вже за традицією день народження вітає мене черговим загостренням виразки і зовсім не треба було вчора пити те пиво з друзями дитинства, але хіба ж ними не вип'єш?:) Та й скільки там того життя... І дарують вже більше не подарунки, а гроші, бо хто зна, що тобі здоровому дядьку вже дарувати. Нудна, передбачувана старість, одним словом. Та все одно, як приємно бути іменинником!:) Ви тут поки що вітайте, а піду готувати стіл і фамільну столову нєржавєйку.
nik_adams: (Default)
Карі очі мало якого українця не наповняться сльозою погано прихованої гордості, коли він почує питання: "Де знаходиться найбільша пустеля Європи?". І справді, 160 тисяч гектарів суцільних баханів, верблюдів, ховрашків з затишною сосновою оазою розкинулись на лівобережжі Херсонщини. Зазвичай, в цей приємний для будь- якого кароокого українця момент з'являється єхидний українофоб, який слушно зауважує, що пишатися можна справами рук своїх, а географічні і кліматичні особливості країни то заслуга далеко не громадян України. Зовсім навпаки- і Карпати, і Дніпро існували, коли ще не було не лише українців, а і взагалі, ніяких людей не було. Але в випадку з українською пустелею наш шановний українофоб помилився б бо Олешківські піски- наша заслуга, заслуга людей. На початку ХІХ-го століття освоєння очищених від кочівників Новоукраїнських земель йшло повним ходом. Зокрема, колонізатори в величезній кількості почали розводити ненажерливих овець, які знищили трав'яний покрів степу, ерозії та вивітрювання народили пустелю, звільнені в 1861 році селяни, вирубали залишки лісів і нічим не стримувані піски розповзлися до рекордних розмірів, заполонивши колись благодатний степ. Пізніше, опам'ятавшись, щоб якось зупинити лихо, люди встановили ще один рекорд- насадили навколо пустелі найбільший в Європі штучний лісовий масив. Тож пишатися і показати людям є що: тут і безлюдна Чорнобильська зона, і залишена Прип'ять, мертві моря водосховищ і багато іншого. Приїзджайте в Україну, завжди Вам раді.
nik_adams: (Default)
Натруджені руки доблесних працівників міліції задовбались вже передавати в архів нерозкриті справи шахрайств, шпальти газет та інтернет- сторінок, захриплі динаміки радіо- та телеприймачів, всі втомилися кричати і попереджувати: "Люди добрі, не вірте шахраям!!! Вони вас без варіантів обмануть!" Та, незважаючи на це, кожного божого дня до віконець чергових частин райвідділів всієї країни з надією зазирають бабусі- кульбабки і крізь сміх та сльози розповідають, як їх спритно обманули. "І чула ж, шо по телевізору про таке розказували, а наче хтось голову задурманив...". Хоч і розумію, що будь-які потуги безнадійні і, все одно, як горохом об стіну, хочу внести і свою лепту в інформуванні населення. Відносно новий вид шахрайства. Потенційна жертва- жінка віком 50-60 років. Переважно вночі, коли більшість людей спить, таку жіночку будить телефонний дзвінок на мобільний. Номер, зазвичай, невизначений. Ще толком не прочумавшись жертва бере слухавку і чує: "Мамо, я в міліції. Я побився в барі (розбив комусь телефон, ноутбук, порвав одяг)." При цьому голос в трубці рюмсає, схилпує, плаче, тож ідентифікувати ви його не зможете. Далі в трубці чується інший голос, впевнений і владний, який представляється слідчим і повідомляє, що ваш син (чоловік) вчинив злочин і йому світить від п'яти до -надцяти років розстрілу через повішення. Але слідчий бачить, що хлопець хороший і йому не хочеться псувати життя дитини судимістю. Тільки для вирішення питання необхідно перерахувати певну суму грошей (зазвичай просять 2-3 тисячі), але терміново, доки не приїхав найголовніший начальник, бо тоді буде пізно і справі дадуть хід. Перерахувати гроші потрібно поповнивши на вказану суму рахунок певного мобільного телефону, тому якомога швидше біжіть в магазин і купуйте картки поповнення. При цьому вам суворо заборонять кому- небудь про це розповідати, а також вимикати телефон, ви повинні весь час бути на зв'язку, щоб було чути, що ви робите (самі розумієте, допомагючи вам я ризикую, а мені зайві проблеми не потрібні). Після цього жінка, ще нічого не розуміючи зі сну, та ще й шокована плачем "сина" в слухавці, від якого крається материнське серце, вигрібає з дому всі гроші, ще й позичає у знайомих, мчить в нічний магазин, де скуповує весь запас скретч-карт, весь час тримаючи біля вуха телефон. Далі перераховує в слухавку коди поповнення і йде з полегшенням додому чекати повернення дитини, мріючи як довго і з насолодою тягатиме його за чуба, щоб не лазив де попало. Тупо, чи не так? Треба бути дурнем, щоб на таке повестися. Можна ж з рештою перетелефонувати затриманому родичу і уточнити, де він є насправді. Але ж спрацьовує, як мінімум, в дев'яти випадках з десяти. Розрахунок шахраїв вірний- вночі та ще й спросоння людина не здатна критично мислити, її свідомість ослаблена. Можна, звичайно, перетелефонувати, але не забувайте, що телефон ваш весь час зайнятий та, найчастіше, жертві й на думку не спадає телефонувати кудись, адже перед цим вона сама чула голос своєї дитини. Були випадки, коли доки дружина бігала по місту скуповуючи картки поповнення, її чоловік спокійно спав удома, але в іншій кімнаті. Та, зазвичай, обирають тих, чиї діти навчаються або живуть в іншому місті. Використовуючи сучасні технології не важко вирахувати, де знаходиться телефон, на який було перераховано гроші, але... Виявилося, що у всіх випадках телефонували з місць позбавлення волі, де мобільні телефони взагалі заборонені. Навіть якщо вдастся встановити, хто саме телефонував, а це за кругової поруки демократичними методами дізнання дуже важко, повернути гроші ви все одно не зможете, бо що візьмеш з бідного, нещасного зека? Якщо вам є кого попередити- попередьте, будь ласка, бо нервів не вистачає.
nik_adams: (Default)
Якби ще рік тому у мене спитали, що я думаю про сучасну українську літерату, я б з чистою совістю відповів, що її у нас нема. Дякуючи (не повірите) російському другу, який на протязі року поставляв мені статті та дослідження на цю тему, я дізнався, що у нас є Андрухович, Іздрик, Жадан та багато інших. Що, на відміну від інших персонажів ж підручників української літератури, ще жива Ліна Костенко, про Драча та Загребельного там не писали, тож не знаю, наскільки вони живі. Тепер не дає спати інше питання. Як помістити до підручників з української літератури "Московіаду", "Воццека", "Депеш Мод" та інші твори, які, без сумніву, заслуговують на це, але яким буде важко пройти цензуру через використання мату, чорнушність, непереборний песимізм. Чи не вийде так, як в старій приказці, коли є що згадати, але нема про що розповісти внукам?
nik_adams: (Default)
До всіх потрібно ставитися з повагою. Насправді інтереси представників влади (або тих, хто з ними харчується) і людей не перетинаються. Першим потрібні гроші і усвідомлення своєї зверхньості над другими. Людині ж потрібна лише гідність. Елітарність перших ґрунтується лише на тому, що електорат їм заздрить і хоче зайняти їх місце. Друге навіть важливіше, бо навіщо багатство і слава, якщо на тебе ніхто не дивиться з захопленням та заздрістю? Давайте не будемо годувати їх честолюбство своєю слабкістю і залишимося людьми, перетворимо їх межигірря, сваровські, гламурні тусовки на пшик. Ото вони обламаються...
nik_adams: (Default)
Сій, Боже! Роди, Боже! Жито, пшеницю та всяку пашницю. На щастя, на Новий рік, щоб родило краще ніж торік! Коноплі до стелі, льон до коліна, щоб у господарів голова не боліла! Щоб було і в мисці і в колисці! З Новим роком Вас вітаю!!! *і зерном так, з розмаху, щоб по всій хаті!*
nik_adams: (Default)
Как-то в детстве (году так в 1992-м) читал книжку. Грустная сказка о мальчике и его верном друге, тоже мальчике. Они могли путешествовать в других мирах, там это называлось, кажется, Второе небо, Третье и т.д. Попасть на следующее небо можно было только умерев на предыдущем. Помню еще, что на последнем небе главного героя и его коня обжег своим пламенем дракон, насмерть. Больше ничего не помню, ни автора, ни названия, ни даже отечественная это была книга или заграничная, может быть даже в ней всё было совсем не так, как я рассказал, так что никакой гугл с яндексом мне здесь не в помощь, единственная надежда на случай и на вас. Очень хочется найти её. И в детство очень хочется:). Помню еще, что уже тогда она была старой (других в сельских библиотеках не бывает). Может подскажете, что за книга?
nik_adams: (Default)
На Новий рік Дід Мороз подарував мені книгу Артема Чапая ( [livejournal.com profile] chapeye ) "Подорож із Мамайотою В ПОШУКАХ УКРАЇНИ". Прислав "Укрпочтою" за післяплатою, але я на нього не ображаюся, книжка справді цікава, тим паче, що в інтернеті її наразі ще ніхто не виклав. Артем просто й невимушено розповідає про свою мотоподорож, під час якої він проїхав практично всю Україну з заходу на схід і з півночі на південь, ставлячи місцевим мешканцям два запитання "Про що ви мрієте?" та "Що для вас Україна?" тому в книзі переважають не мальовничі, привабливі для туризму місця, а люди, яких він зустрічав по дорозі, та їх проблеми. Чапай спростовує багато міфів, таких як ворожість між нашими сходом і заходом. Здебільшого про своїх "антиподів" з неприязню висловлюються ті, хто їх ніколи не зустрічав, або бачив лише по телевізору. Або ж про тотальну корумпованість міліції (автор проїхав всю Україну жодного разу не давши хабаря "даішникам"). Ну це так, особисте...:) Для себе, як людини, яка ніколи не виїзджає за межі свого регіону, я знайшов багато цікавого і нового. Плюс простота та, повторюся, невимушеність розповіді, автентичність мовлення людей всіх регіонів та прошарків населення. Забігаючи на перед, скажу, що Антон таки знайшов Україну.
nik_adams: (Default)
Сьогодні, близько 14 год. 30 хв. поблизу с. Жовтневе, Конотопського району розбився та загорівся гелікоптер Ми-2 приватного підприємства, який облітав газопровід в даному районі. Пілот та борттехнік були доставлені до реанімаційного відділення місцевої лікарні з серйозними опіками. Пілот, який вже сам горів, витягнув з пошкодженої машини свого палаючого колегу і коли приїхала швидка допомога, відмовився від лікування і вимагав, щоб спершу допомогу надали техніку.
nik_adams: (Default)
Якось, років зо 3 тому, трапилось у нас вбивство. Хтось забив самотню бабусю в сусідньому селі, покрав різний металевий дріб'язок і зник, як це звичайно буває, в невідомому напрямку. Розкривати "висяк" зібрали всіх "дурних, хворих, ходячих", як полюбляє говорити перший зам, загальною кількістю близько 40 чоловік. Щоб вивезти таку армію в район у відділі мались два легкових автомобілі і їх ввічливо уступили особам жіночої статі. Чоловічій було наказано добиратися власними зусиллями і дільничні інспектори вирішили йти пішки, благо від околиці міста до того села, та якщо полем, вийде не більше 7 кілометрів. За для настрою взяли трьохчверткову горілки (звісно для настрою, що таке 0,75 на дев'ятьох здорових чоловіків?) і далі йшли містом веселою галасливою юрбою. Вася голосно на весь мікрорайон (він не вміє розмовляти тихо) розповідав анекдот з матюками, хтось сміявся, хтось лузкав насіння. Все це супроводжувалося криками якогось занадто нервового громадянина похилого віку, який визираючи з балкону люто махав в наш бік кулаком та викрикував: "Я б вас усіх порозганяв би нахуй!!!". Йому відповіли зневажливим улюлюканням і пішли собі далі. Вийшовши в поле, неквапом прикінчили пляшку і щоб надолужити згаяний час вирішили піти ще більше навпростець і зрізати через кущі. Хвилин через 5, звичайно ж, заблукали і вийшли до якогось струмка, який виявився неподоланною водною перешкодою. Ще близько години намагалися штурмувати його, зводячи місток та шукаючи броду, але марно і врешті решт пішли в обхід (як справжні пірати, сказав Вася). Ця сумна історія закінчилась щасливо, дільничні благополучно дійшли до керівного штабу і того ж дня вбивцю вирахували, а ще через три дні затримали на дачах, де той прийшлий нещодавно звільнений з місць позбавлення волі переховувався. Брехати не буду, жодної заслуги наших героїв в цьому звісно ж не було. І з тим дідком на балконі я цілком згоден. Розігнати б весь цей цирк нафіг...

Profile

nik_adams: (Default)
nik_adams

August 2014

S M T W T F S
     12
345678 9
10111213 141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 12:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios