Соркін або Що робити

[nik_adams]

Український сегмент ЖЖ знелюднів. Рідкі пости, мляві коментарі. Зайдеш куди-небудь, грайливо простягаючи вже підгулявшу кутю, намагаючись розворушити підгулявшими жартами, мовляв, чого кислі такі, свято продовжується! Ні, відмахуються немов від набридливої мухи, іронізують, ледь стримуючи роздратування. За інших обставин так і подумав би, що лежать всі, як удави, перетравлюючи різдвяну шинку та ковбик і набридливе дзизчання в цій ситуації мало доречне. Але знаю, що зараз не це. Зараз- Соркін. Соркін... Соркін... Соркін... Бо вже набридло почувати себе собакою, яка гавкає на караван, що мовчи, з гідністю прямує мимо. Собаки втомилися і знесилено дивляться на верблюдів. Справді, скільки ж можна? Президент з двома судимостями, прем'єр- міністр- росіянин, міністр оборони- росіянин, міністр освіти- українофоб. Тепер ще й голова Нацбанку не лише росіянин, але й близький родич керівництва "Газпрому". Можна, звичайно, пофантазувати, що Соркін- наш Павлік Морозов, якого ми ще будемо оспівувати в думах, але давайте дивитися правді у вічі- ми впевнено і невідворотно прямуємо в обійми північно- східного брата. Не зважаючи на всі запевнення діючих керманичів про європейський курс і власну недовіру- тут вже все їхнє, невже ж вони своє комусь віддадуть? Вже віддають. Ще кілька років і будемо в Митному союзі, а більшого Москві й не треба поки що. Чи буде нам гірше? В економічному плані- ні. Дешевий газ, пільгові умови на величезних ринках збуту, де, на відміну від Європи, нашу продукцію ще потребують. Кредити і дотації. До нас навіть не будуть ставитися як до окупованої країни, бо вони нас іншим народом не вважають. Навпаки, будуть, як Чечні, давати багато грошей, щоб сиділи ситі і задоволені та не рипалися. Що ми втратимо? Та майже нічого. Лише себе і почуття власної повноцінності. Варто нам буде лише десь обмовитися, що ми і самі класні пацани, як нам тут же й нагадають, як ми погралися в незалежність, нічого не досягли, все зруйнували і прибігли проситися назад.