(no subject)

Колись давно знав я одного Віталія. Скажу відразу, не тією Віталік був людиною, за знайомство з якою долі ставлять могорич, та що там толерувати - був він відвертим закінченим мудаком. І от одного чудового дня, мрія Віталіка (на відміну від аналогічної мрії українського народу) здійснилася і він потрапив до Європи. Всі з полегкістю зітхнули, але ненадовго. В мерехтливому сяйві італійських зірок, під ніжний шепіт хвиль Адріатики, в очікуванні оральних ласк від щойно знятої місцевої повії, Віталік раптом помітив, що жриця кохання намагається скористатися гігієнічною серветкою і з криком: "Ти что, брезгуешь?!" показав їй, як наш десант поводиться з такими фіфами. Звісно ж, Віталю депортували без права повернення і з того часу він досить комфортно почувається в рідній стихії. ( До чого я веду )