nik_adams

Думки викладені дещо сумбурно, але їх суть я зрозумів. Це справді важлива і нагальна проблема. Я був пожартував, що суть української національної ідеї- пишатися тим, як багато нас гнобили. Справді, наша історія- це історія помилок і поразок. Плюс до цього ми маємо таке ж нерадісне сьогодення і малообіцяюче майбутнє. Постійне повернення до минулого, хай то козаччина, Радянський Союз чи повстанський рух УПА- це спроба знайти точку опори в минулому, щоб відштовхнутися від неї і випливти на поверхню. Поки що це у нас погано виходить. Всі спроби сформувати нову національну ідею, яка б була близькою для більшості, зазнають поразки. Ми чомусь не можемо подолати свій комплекс меншовартості. Можливо тому, що формування національної ідеї- це справа національної еліти (знову до неї повернулися). Як політичної, так і культурної. З політичною елітою все ясно- їй пофіг. Культурна еліта безсила. Їх постмодернізм шукає відповіді і переосмислення в минулому, а знаходить лише безнадію. Автор має рацію- потрібно шукати нову концепцію, відштовхуватися від того що маємо, залишаючи непотрібне і деструктивне в минулому, забираючи з собою те, що робить нас сильними, потрібними собі і іншим народам. Один єдиний раз, коли ми справді відчули себе справді нормальними людьми, без ніяких "але"- це було Євро-2012, коли ми довели світу і найголовніше собі, що ми таки чогось варті. Шукати відповіді треба десь тут.