Тихий Дон

[nik_adams]

А доки я ще не теліпаюсь десь на ліхтарі, хотілося б, користуючись нагодою, поговорити з вами про цей роман. Шолохов почав писати "Тихий Дон" в двадцять з невеличким хвостиком років, але, не зважаючи на юний вік автора, роман вийшов надзвичайно зрілим. Громадянська війна сприяла ранньому дорослішанню. Учора ти ще витирав з уст непросохле молоко, сьогодні керуєш дивізією і вирішуєш долі сотень випадкових людей, а вже завтра твоє м'ясо тягають ворони південними степами. Плюс, звичайно ж, талант. Живописні пейзажі придонньо гармоніюють з динамічними батальними сценами і внутрішніми переживаннями героїв -- згідно кращих традицій класичного реалізму (а ніякого не соц, нехай не вигадують), все, як книжка з літературознавства пише. Тисячі сторінок автентичних описів життя, побуту, традицій, кохання, могли б зробити твір нудним і відбити назавжди охоту до читання, але ефект кардинально протилежний. Все таки українська частка шолоховської крові зіграла свою роль, без сумніву. Отож, Область Війська Донського. Шмат станової і внутрішньої свободи серед безкрайньої Російської імперії. Військові і землероби в одному флаконі, які так само легко хапаються як за плуг так і за шашку, при цьому чітко відмежовуючи себе і від росіян, і від українців, як від залежних мужиків. Донські козаки, на відміну від запорожців, змогли захистити свої привілеї. Нормальний радянський письменник яскраво описав би, як козаки радо і з піснями зустріли більшовицьку владу і в нерівній боротьбі подолали супротив зрадників інтересів простого народу- кулаків. Але Шолохов пішов тернистим шляхом і чесно описав, що ні про яку підтримку більшовиків не йшлося, бо останні несли з собою не звільнення, а суттєве обмеження козацьких прав, тому антибільшовицьке повстання було масовим і всеохоплюючим, а професійні військові, загартовані в горнилі Першої світової легко громили як Червону, так і Білу гвардії, звільнивши свої споконвічні землі і встановивши свою владу. звідси самі собою напрошуються висновки, що мова йшла не про класову боротьбу, а про окупацію донських земель військами Радянської Росії. Здавалося б, що ще треба, щоб роман заборонити, а зухвалого автора на віки вічні відправити відпочивати кудись значно північніше за Ростовщину, що відповідальні радянські літератори і збиралися зробити. Але особисто товариш Сталін вступився за твір і дав добро на друк, а пізніше, в 1931-му, захистив і третю книгу роману, коли, здавалося б, Шолохова не могло б врятувати навіть диво. А в 1965-му Шолохов отримує за "Тихий Дон" Нобелівську премію і це був єдиний випадок, коли радянська влада одобрила вибір ворожого капіталістичного табору. Загадка? Загадка. Звісно, не обійшлося тут без впливу щасливої зірки під якою народився Михайло Олександрович і яка свого часу захистила молодого командира продзагону від незадоволених продрозверсткою козаків, і відвела руку махновців, коли він потрапив до них в полон, потім оборонила вже від самих більшовиків, коли його судила "трійка" за перевищення службових повноважень при проведенні заготівок. Але, на мій погляд, причина успіху роману не тільки в щасливій долі. Справа в тому, що епопея не антибільшовицька. Шолохов неупереджено, не стаючи ні на чий бік, просто і чесно розповів, як все було насправді в тій кровопролитній, жорстокій боротьбі. Але і це не головне. Хіба мало письменників писали чесно, але це не врятувало їх від загибелі в застінках НКВС та ГУЛАГу. На мій погляд, головним, що дало зелене світло публікації "Тихого Дону", стало те що Шолохов з притаманним йому талантом описав приреченість боротьби проти Радянської Росії і саме почуття приреченості і втоми від боротьби стало тим, що визначило настрій епопеї. Єдине, в чому дещо злукавив автор так це те, що залишив Григорія Мелехова живим, закінчивши роман поверненням головного героя додому, в обійми рідних. Харлампія Єрмакова, який став прототипом Мелехова і майже повністю повторив його життєвий шлях в 1927-му році все таки розстріляли.

Posted via m.livejournal.com.