До ювілею

[nik_adams]

Двісті років тому в маленькому селі на Київщині з'явився на світ той, кому судилося стати духовним лідером свого народу. Неймовірна доля. Ще в досить молодому віці Шевченку, завдяки його непересічному малярському таланту вдалося втілити блакитну мрію будь- якого хохла -- кріпацький син став не лише вільною, а й шанованою в Петербурзі людиною, отримав можливість отримати пристойну освіту і, зрештою, ставши новим Гоголем, доживати в багатстві і почестях "во славу Российской империи". Та, здавалося б, упіймавши бога за бороду, обрав інший шлях- залишився вірним собі, своїм переконанням і своєму народу. В його поемах і віршах Україна перестала бути декоративно- елегійною Малоросією, краєм вишневих садків, карооких дівчат, вареників та козацьких оселедців. Вона повернула собі свою історію, своїх героїв, свою ганьбу і славу, повернувшись на шлях формування своєї нації і мови. Літературна цінність Від росіян часто можна почути, що Шевченкова поезія і поряд не стояла з творчістю Пушкіна. З їх точки зору мені нічого їм заперечити. Справді, вірші Пушкіна в технічному плані більш досконалі, а "Евгений Онегин" взагалі один з найвдаліших підручників, де автор з тією ж невимушеністю і легкістю, з якою Вірастюк грається двопудовими гирями, показує, як насправді треба писати вірші. Але мені важко уявити людину, яка б плакала над віршами Пушкіна, або у якої закипатиме кров від його рядків. А над "Наймичкою" плачуть. І від "Кавказу", "Холодного яру", "І мертвим, і живим..." закипає. Ніяка техніка не допоможе уловити і підкорити поету геній резонувати зі своїм народом, дихати з ним одним повітрям. Мені здається, що творчість Шевченка взагалі малопридатна для експорту, принаймні я не зустрічав перекладів рівня оригіналів. Актуальність Те, що соціально- політична поезія Кобзаря і її теми залишаються актуальними і через двісті років свідчить не про його позахмарний талант, а про нашу з вами безпорадність і нездатність вчитися на власних помилках. Та шанс завжди є. Борімося- поборемо... З днем народження!

Comments

[rivka-doron.livejournal.com]

Один писатель (и журналист, и переводчик, и политик) сказал о тех писателях, которые, боясь "мелкости" и "узости" "национального русла", отказываются в своём творчестве от своего языка и народа, потому что рвутся "в широкий мир", "на простор": "В грош я ценю эти раззолоченные узоры на халате дезертира".
Я понимаю вас. И поздравляю вас с юбилеем.
И вы очень хорошо написали.

[most112.livejournal.com]

мені важко уявити людину, яка буде плакати над віршами Пушкіна, або у якої закипатиме кров від його рядків

Такой человек - я.

[llasta.livejournal.com]

кстати, достойных переводов Пушкина (а их масса) я тоже не встречала. Он тоже из тех поэтов, которых невозможно перевести так, чтоб сердце переворачивалось, как от оригинала. А оно переворачивается (я настаиваю ;) )

[abonsnaiper.livejournal.com]

С юбилеем поэта!
К Грузии он имеет прямое отношение, недалеко от моего дома его памятник.

Фото вечером.

[abonsnaiper.livejournal.com]

[smijana.livejournal.com]

Гарно написано і додам ще один аргумент, вірніше, пояснення, чому ТАКОЮ є поезія Шевченка для українця, і чому так важко її перекласти чи викликати такі ж емоції у інших етносів (наприклад, у росіян).
Справа в тому що твори Шевченка фактично є "народними піснями", думами, а народна пісня/дума/речитатив - це річ дуже об'ємна, багатовимірна, не пласка проекція яку можна розібрати на складові як суто літературний твір. Глибинний символізм образів розкодовується підсвідомістю українця, на рівні ментальному, навіть якщо він на якесь покоління був частково відірваним від землі і своєї етнокультури і середовища, а повна щирість і відсутність "показухи" чи "красування на публіку", яке так чи інакше присутнє у кожного митця, робить Слово Тараса Григоровича таким яке напряму іде до серця - оминаючи "умствованіє".. тим воно настільки особливе.

[ghan.livejournal.com]

http://fotki.yandex.ru/users/ghan/view/51137?page=1&ncrnd=8578

[vivagor.livejournal.com]

А я Шевченка поважаю не за рівень творчість, а як одного зі стовпів сучасної мови. Він наше "всьо", як ото в Росії - Пушкін. Типовий українець: міг вмазати, жінок любив, волю, жив повним життям і писав українською, попри її тодішню неакадемічність і немодність і тим розвивав її.