It's sad, so sa-ad...

Якби ще рік тому у мене спитали, що я думаю про сучасну українську літерату, я б з чистою совістю відповів, що її у нас нема. Дякуючи (не повірите) російському другу, який на протязі року поставляв мені статті та дослідження на цю тему, я дізнався, що у нас є Андрухович, Іздрик, Жадан та багато інших. Що, на відміну від інших персонажів ж підручників української літератури, ще жива Ліна Костенко, про Драча та Загребельного там не писали, тож не знаю, наскільки вони живі. Тепер не дає спати інше питання. Як помістити до підручників з української літератури "Московіаду", "Воццека", "Депеш Мод" та інші твори, які, без сумніву, заслуговують на це, але яким буде важко пройти цензуру через використання мату, чорнушність, непереборний песимізм. Чи не вийде так, як в старій приказці, коли є що згадати, але нема про що розповісти внукам?