Пишаємося Україною разом

Карі очі мало якого українця не наповняться сльозою погано прихованої гордості, коли він почує питання: "Де знаходиться найбільша пустеля Європи?". І справді, 160 тисяч гектарів суцільних баханів, верблюдів, ховрашків з затишною сосновою оазою розкинулись на лівобережжі Херсонщини. Зазвичай, в цей приємний для будь- якого кароокого українця момент з'являється єхидний українофоб, який слушно зауважує, що пишатися можна справами рук своїх, а географічні і кліматичні особливості країни то заслуга далеко не громадян України. Зовсім навпаки- і Карпати, і Дніпро існували, коли ще не було не лише українців, а і взагалі, ніяких людей не було. Але в випадку з українською пустелею наш шановний українофоб помилився б бо Олешківські піски- наша заслуга, заслуга людей. На початку ХІХ-го століття освоєння очищених від кочівників Новоукраїнських земель йшло повним ходом. Зокрема, колонізатори в величезній кількості почали розводити ненажерливих овець, які знищили трав'яний покрів степу, ерозії та вивітрювання народили пустелю, звільнені в 1861 році селяни, вирубали залишки лісів і нічим не стримувані піски розповзлися до рекордних розмірів, заполонивши колись благодатний степ. Пізніше, опам'ятавшись, щоб якось зупинити лихо, люди встановили ще один рекорд- насадили навколо пустелі найбільший в Європі штучний лісовий масив. Тож пишатися і показати людям є що: тут і безлюдна Чорнобильська зона, і залишена Прип'ять, мертві моря водосховищ і багато іншого. Приїзджайте в Україну, завжди Вам раді.