Про довіру

Особисто я вважаю Віктора Януковича одним з найчесніших політиків України. Ні, справді, я не іронізую. Справа в тому, що за весь час Віктор Федорович жодного разу навіть не намагався мене обманути, втім, як будь-кого іншого. Так, він постійно говорить, що йому не байдужа доля своєї країни і її народу, що він і його команда ночами не сплять, а думають, як би ще покращити життя громадянам України. Так, він бреше, але ж він бреше чесно, не для того, щоб когось ввести в оману. Йому самому смішно від своїх слів і він навіть не намагається приховати іронічну посмішку. "Любі співгромадяни,- ніби промовляє цей кривий оскал. Ви чудово розумієте, що мені начхати на вас і на вашу державу, а верзу нісенітниці я тому, що так принято. Та й куди мені когось обманювати- всі все про мене чудово знають. Якщо ви цього не розумієте, якщо ви не читаєте по губах- то ваші проблеми, я не винен." І я з ним цілком згоден- якщо людина недоумок, то ніякий політик їй нічим не допоможе. Мені ні в чому дорікнути Януковичу- всі чудово знали і розуміли за чим він йде до влади, він цього аж ніяк не приховував, однак український народ обрав Президентом саме його. То які можуть бути до нього претензії? <Інша справа опозиція. Вони промовляють до мене з ясними очима, чесними обличчями, палкими і правильними речами. Вони лізуть зі своїми брудними ногами до мене в душу, грають на моїх почуттях, маніпулюють моєю свідомістю, беруть "на слабо" і дорікають в інертності, викликаючи у мене почуття провини. Однак мета у них та ж сама, що і в Януковича і їм так само начхати на будь- чиє майбутнє, крім свого. Вони чинять найстрашніший злочин- гвалтують мою довіру і, що ще гірше, довіру не лише до них, а і до влади, і до опозиції, і до держави взагалі. Те, що біля Українського дому зараз не багатотисячний натовп, а десяток доведених до відчаю людей, вина не Януковича і не міліції, яка ніби-то намагалася когось там розігнати, а тих, хто позиціонує себе опозиційними силами. Не можна вбивати довіру.